Насправді “Тисячолітній Миколай” Павла Загребельного – це антисталінський роман, один з найсильніших на цю тематику в українській літературі.
У центрі розповіді – доля Миколи Сміяна, цього справді тисячолітнього Миколая, який відчуває тяглість поколінь і свою відповідальність за славний козацький рід. Але, власне, на ньому рід і закінчується, бо разом із мертвонародженим дитям помирає і дружина Оксана. Це тривожний сигнал для української нації – припинення роду. Павло Загребельний лише ставить цю проблему, не розкриваючи її.
У романі показана еволюція героя, який з відданого патріота совєтської держави стає переконаним анти-сталіністом, і лише збіг обставин і добрі люди рятують його від фізичного знищення у сталінських концтаборах.
Цієї долі не оминув його фронтовий колега майор Михно, від якого залишився блокнотик, зшитий зі справ в’язнів гітлерівського концтабору, а самі листки справ слугували матрацами для таких, як Михно. І якщо він вижив у гітлерівському концтаборі, то сталінський його доконав.
Саме майор відкрив очі Сміяну на багато речей. Його слова лягли у благодатний ґрунт, підготовлений тисячолітнім існуванням Миколи. За словами Гаврила Панасовича Михна, народ – лише хлястик на шинелі Сталіна. Мабуть, це порівняння й стало переломним моментом у ламанні стереотипів і самого світогляду Миколи Сміяна.
А ще цьому “сприяли” різного роду козуріни та щириці, які, дбаючи за власну шкуру й роблячи кар’єру, сліпо виконували волю вождя. Козацька душа Миколи Сміяна не могла змиритися з цією людською дрібнотою. Здається, у світі нічого не змінилося, й на прикладі української дійсності ми бачимо, як різна шушваль служить сучасним вождям і вожденятам, а ті користуються її послугами, пробиваючи собі шлях до вершин влади.
Якби моя воля, я би змусив кожного комуніста прочитати роман Павла Загребельного “Тисячолітній Миколай”. Це реквієм по мільйонах загиблих українців за тисячолітню історію, анафема послідовникам учення Маркса-Енгельса-Леніна. Страшні картини військового і повоєнного життя, роздуми героїв, цинізм тих, хто при владі, – не можуть залишити байдужими.
У числі тих, хто справив визначальний вплив на подальшу долю Миколи Сміяна, – професор Черкас. Саме завдяки йому козацький син прикипів до землі, це стало суттю його життя. Нелегка доля випала професору. Кар’єрист Сирота звинуватив його у “вейсманізмі-морганізмі”, через його наклепи Черкас позбувся квартири, втратив улюблену роботу, змушений був фактично ховатися від сталінських сатрапів, аж поки не опинився на агростанції імені Сталіна, де знайшов прихисток і Микола Сміян, що теж потерпів разом з професором від студента, який “доріс” до великого чина в українському уряді. До слів Черкаса та його учня Сміяна не дослухаються, нищать український чорнозем, прирікаючи його на остаточну загибель. На зміну Сталіну приходять Хрущов, Брежнєв, Горбачов, але політика партії в галузі сільського господарства не змінюється. Родючі землі виснажуються, а ми й за незалежної України не можемо подалати наслідків сталінізму. Професор Черкас помирає, так і не дочекавшись засудження Сталіна і його злодіянь, а також утілення своїх ідей у життя.
Червоною ниткою через увесь роман проходить любов тисячолітнього Миколая спочатку до Назимки, а потім і до Оксани. Ця щирість до коханої людини пронизує віки, і не здатні цьому завадити ні зовнішні обставини, ні внутрішні негаразди. Навіть стосунки з Олькою врешті-решт переростають у взаємну приязнь, і це був останній заповіт Оксани.
Павло Загребельний часто цитує у романі слова із Святого Письма, і в устах письменника це перетворюється на філософську істину, дає можливість по-новому глянути на події в романі, на долю її героїв.
Окремою сюжетною лінією намічена у романі доля брата Миколи – Марка (Маркелія, як він сам себе називає). Зі щирої дитини під впливом учителя Бугайова, безпартійного комуніста, він перетворюється на високопоставленого чинушу. Щоб зробити кар’єру, йому достатньо було зіграти роль Леніна у п’єсах Корнійчука. Микола Сміян, зайнятий розв’язанням власних проблем, прогавив долю рідного брата.
“Тисячолітній Миколай”, написаний у 1988-1991 роках, продовжує “фантастичну” лінію у творчості Павла Загребельного. Але це не звична для нас фантастика з її видуманими героями і ймовірними подіями. Це фантастика реалістична, як би незвично поряд не стояли ці слова. Фантастичною на тлі незгод і поневірянь українства видається людська ущербність, але такими є реалії нашого життя, і тому можливим стає існування сталінів і тих, хто продовжує його справу в наш час.
Анатолій ВЛАСЮК