Це літо бабине було.
Чому ж мені так стало млосно?
Дитинство й юність замело –
І перед вічністю так тоскно.
Космічний шлях – шлях забуття.
Назад не вернешся ніколи.
“Нема, синочку, вороття”, –
З бабусею йдемо до школи.
Так дивно й смішно це мені.
До смерті ще далеко досить…
… Та вже мурашки по спині,
Коли осіннє листя носить.
Це душі мертвих нам дають
Відрадний знак з тамтого світу.
Вони заради нас живуть.
Усюди нашого є цвіту.
І павутинкою мене
Бабуся ніжно оповиє.
“Не бійся, сину, все мине”.
Лиш пес вночі тихо завиє.
О, літо бабине моє!
Старенька грамоти не знала.
“Життя на світі вічне є”, –
Мені бабуся в сні сказала.
Анатолій ВЛАСЮК